У Збаразькій школі №2 з нагоди відзначення 196-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка відбулися літературні читання, презентація альбому «Шкільні роки» та авторське виконання Кобзаревих творів.
       Цього дня в школу завітали кращі представники літературного світу Тернопільщини: поет, голова Тернопільської обласної організації Національної спілки письменників України Євген Безкоровайний; поет, голова Збаразької районної організації Національної спілки журналістів України Володимир Кравчук; прозаїк, поет, автор гумористичних і сатиричних творів, лауреат літературних премій імені братів Богдана і Левка Лепких, ім. Уласа Самчука, ім. Степана Руданського Богдан Бастюк; поетеса, вчитель-методист української мови і літератури, голова Доброводівського осередку «Просвіти» Марія Назар; виконавець авторської пісні, композитор Юрій Бірковий.
Євген Безкоровайний прочитав учням власні поезії – «Над щоденником поета», «Остання ніч Шевченка», «У Шевченковім сквері», «Профіль любові». На його думку, Тернопільщина гідно вшанувала Кобзаря, і до усіх заходів активно долучилася молодь: у виставковому залі Тернопільської організації Національної спілки художників України було презентовано кращі твори тернопільських митців. Біля пам’ятника Т. Г. Шевченку проведено панахиду, після якої письменники і поети читали присвячені йому твори.
      – Сьогодні в українських містах і селах розуміють, що Тарас Шевченко – це та основа, на якій будується наш дух, – зауважив Євген Безкоровайний. – Він своїм словом творив і беріг нашу націю і пам’ять про минуле, вказує у творах на помилки теперішнього і пророкує майбутнє.
Музичне наповнення літературних читань створив Юрій Бірковий, що виконав низку Шевченкових творів, українських романсів – «Така її доля», «Чорнії брови, карії очі», «Цвіте терен», «Пісня для галичанки». Для нього ця подія пам’ятна ще й тим, що зустрівся з друзями і колегами по творчому цеху в приміщенні рідної школи, яку закінчив ще у 1972 році.
– Ми з Володимиром Кравчуком пишемо багато пісень, і результатом такої співпраці стають музичні альбоми, які видає і розповсюджує в Україні фірма звукозапису «Ґроліс», – сказав співак. – Особливо популярним став компакт-диск «Шкільні роки», який я дарую школі. Готуємо до виходу «Шкільні роки-2», де буде нова пісня «Перший дзвоник».
Володимир Кравчук прочитав учням вірш, друкувати який відмовлялися всі видання області – «Гортаю час», написати який спонукали слова «Заповіту»: «… і вражою злою кров’ю волю окропіте…».
А ось Марії Назар пощастило уже вп’яте побувати в шевченківських місцях зі своїми вихованцями – переможцями шевченківського конкурсу.
– Це невимовне почуття щастя – підніматися кожної весни сходами на Тарасову гору в день його перепоховання – каже вона. – Щоразу, піднімаючись, рахуємо сходинки, але постійно втрачаємо число, – це дуже символічно. Бо в кожного з нас своя кількість сходинок сходження до Шевченка. Ми доростатимемо до нього все життя. Саме дорогою у Моринці Марія Назар вперше зрозуміла, чому Шевченко так описав тополю – вони там, неначе живі: впізнаєш в них гайдамаків, жінок, селян з його поем. Ці дерева – живі.
Богдан Бастюк, гуморески якого читає Грицько Драпак, попросив учнів перш за все відкинути стереотипне бачення Шевченка таким собі хуторянином у селянському кожусі і шапці. – Цим уявленням ми себе принижуємо, старішаємо, що викликає гнітючий настрій, – зазначає поет. – Раджу прочитати твір Євгена Маланюка про нашого Кобзаря, де йдеться, що він був своїм у князів, митців, вищої аристократії тодішньої імперії. І дай Боже, щоб і ми крутилися в таких товариствах, в яких бував він.
Шевченко, за словами Богдана Бастюка, не просто хлопчик з села – це академік зі світовим ім’ям, сміливий і дотепний чоловік. Коли збиралося панство на забаву, куди запрошували Тараса, то дехто намагався сісти подалі від нього, щоб не «нарватися» на його гострі жарти. Наприклад, приїхав Тарас на запрошення одного пана в гості і, зголоднівши з дороги зайшов у бенкетну залу поїсти. Тут підійшов якийсь панок і запитує: «Пане Тарасе, скажіть: чим відрізняється людина від свині?» Тарас відповів: "Тим, що свиня їсть тоді, коли подадуть, а людина – коли захоче”.
Читаючи свої веселі і повчальні вірші – «Турботливий братик», «Що має кіт під носом», «Педагогічна таємниця», – поет закликав школярів прислухатись до думок батьків, вчителів, збагачуватись новими знаннями. – Життя – це веселе полювання на цікаві сценки з нашого побуту, тому будьте уважними, – сказав він. – Добрі побажання вам висловлю словами блаженного Августина: «Дай вам Боже осягти те, що під силу. Дай вам Боже спокійно пройти повз те, чого не здолаєте. Дай вам Боже відрізнити перше від другого».