У день 80-річчя від дня народження Бориса Харчука, 13 вересня, відбулася літературно-мистецька імпреза на малій батьківщині митця – у селі Лози на Вишнівеччині.

       До мальовничої оази Волині прибули представники громадськості, літератори Тернопілля, аби вкотре згадати славне ім’я на літературній карті України.

       Під звуки бандури директор Збаразької централізованої бібліотечної системи Оксана Бойко почала виступ, представивши гостей урочин. Зі слів ведучої Алли Косяк постали сторінки життя і творчості письменника, які дуже тісно пов’язані зі Збаражчиною. Доповненням слугували пісні у виконанні співачки Лариси Сороки ( «Ой не цвіти буйним цвітом» та «Шумить-гуде дібровонька»), вірші Олександра Косяка і Ліди Кошак. Завершальним акордом став виступ ансамблю бандуристок, який виконав «Поему про долю».

     -Справжньою поемою звитяги і титанічної праці був пройдений шлях Бориса Харчука, – на цьому наголосив голова Тернопільської спілки письменників Євген Безкоровайний, який розпочав годину спогадів. Виступаючий згадав відважний твір Бориса Харчука «Неслава», який був випадом проти радянщини, докоряв собі і всім, що за життя автор п’яти романів, тридцять однієї повісті, півсотні оповідань був удостоєний лише премії ім. М.Трублаїні. На завершення Євген Іванович прочитав свої патріотичні вірші, вручив подяку  світлиці ім. Б.Харчука та подарував бібліотчку рідного краю.

      Поет Володимир Кравчук розповів про те, як Борис Микитович був редактором журналу «Малятко». Мамі письменника Анастасії Харчук, що пережила сина на десять років, він присвятив вірш «Мамо-скрипко».

     З особливою цікавістю слухали присутні спогади колишнього бібліотекаря Ліди Кошак – ініціатора та засновниці літературної  світлиці Бориса Харчука. На її очах відбувалися зустрічі письменника із земляками, матір’ю. Збереглися світлини цих пам’ятних епізодів. З особливим трепетом пані Ліда згадувала Бориса Харчука як читача.Борис Микитович дуже любив читати і часто заходив у сільську бібліотеку. Реліквіями Харчукової світлиці є його особиста Біблія та читацький формуляр. Свою розповідь Лідія Кошак закінчила власним віршем-присвятою Борисові Харчуку.

       У той день у єдиному мистецькому пориві прозвучали акорди любові і тривоги, радості і суму. Це найкраще демонструє улюблена пісня митця. Сподівалися земляки, що він почув ту багату гаму пісень, яку виконав місцевий композитор і виконавець Юрій Бірковий. Поряд із творами Михайла Старицького «Ніч яка, Господи, зоряна, місячна», Івана Франка «Ой  ти, дівчино…» та Тараса Шевченка «Така її доля» прозвучав улюблений мотив Бориса Харчука  – пісня «Повіяв вітер степовий», яку знайшла його дружина на клаптику паперу у кишені піджака покійного.

      Дуже рано відійшов у вічність письменник. З його втратою не могли змиритися тоді – у холодному 1988 році, і тепер не можуть. Про це говорили мовою віршів учениці Доброводівського технічного ліцею ім. О.Смакули – Роксолана Попович та Анастасія Мних.

        А у моєму розумінні письменник залишився назавжди з нами:

Повіяв вітер крізь морози,

Здригнулось небо, здригнулись Лози.

Здригнулась мати: «Ой,сину, де ти?»

Здригнулось все – упав планетник.

Творив на вічі землі і неба.

«Волинь» підкову його не стерла.

І через «Зазимки і весни»

«Вишневі ночі» його воскресли.

Спинився погляд на межі століть,

Той, що з низин до верховіть.

Зацвіла жоржина на зимову стужу:

- Видно, мушу вмерти, але й жити мушу.