Вибір зроблено.                                                                                             

         В останній жовтневий день на місцевому святі демократії,  на «торжестві» самоврядування  порядних збаражан хвилювало передовсім одне:  хто більше згрішив – той, хто купує голос виборця чи той, хто продає свій голос.  У неділю, 31 жовтня, сталося те, про що компетентні люди попереджали перед виборами: готуються фальсифікації та підкуп виборців.  Отож,  вся оця вакханалія відбувалася на очах та ще й з німого дозволу сотень наших співгромадян. Виходить, що не бояться божої кари ні ті, що дають; ні ті, що беруть; ні ті, що їм потурають.  Залишається тільки сказати після таких виборів сакраментальну фразу про те, що, мовляв, прости їм, господи, провину їхню, бо вони не знають, що чинять…  Як на мою думку, то кожен добре знає, що робить і при цьому знаходить достатню кількість оправдань своїм діям. Не нам їх судити. Нехай Церква впритул займеться їхніми душами. Але добропорядні громадяни вправі осудити поступки людей, які заради власних інтересів готові на переступ.  Стоїть в центрі міста Іван Франко як докір і як нагадування міщанам про неодноразову зраду українців на Збаражчині під час виборів до Австрійського парламенту. Оцінюючи підсумки тих виборів, а, особливо, прояви продажності, лицемірства та зажерливості співвітчизників, Каменяр розпачливо заявив: «Я половину галичан люблю, а половину – ненавиджу». В ті часи владна адміністрація легко змогла примусити українців страхом, корупцією, шахрайством програвати вибори. Історія нікого і нічому не вчить – чи не правда? Франко вірив, що в майбутньому його земляки навчаться чесно жити і голосуватимуть з почуттям гідності, а не за пляшку горілки з кільцем ковбаси чи за інші принади. Минуло більше ста років, проте гіркі уроки за австрійського та польського урядування не навчили наших братів і сестер берегти свій голос як найбільший скарб. Бо як колись, так і тепер до влади вічно рвуться за будь -  яку ціну люди корисливі і безчесні, які не мають національності, моралі, духовності. Їхня держава – це влада і гроші!  Плювати вони хотіли на всіх чесних, а тим більше на продажних представників нашої громади. Сьогодні кожен зробив свій вибір. Дуже багато виборців не прийшло голосувати взагалі, великий відсоток тих, хто голосував проти всіх, значна частина виборців свої голоси продала – така реальна картина нинішніх виборів. Кого маємо ненавидіти? З кого маємо питати? До кого маємо йти? По всьому видно, що залишається тільки нести квіти до ніг Івана Яковича Франка. І добре подумати чому брати стають ворогами.                                                                                         

        Життя на виборах не закінчується. Що вибрали – тим «тішимося». А вони, ті преславуті «вони», - зловтішаються. Як не як – знову влада у їхніх руках. А де влада – там матеріальні та інші блага. Але громада повинна нагадати тим владолюбцям, що «обраним» прийдеться виконувати передвиборні програми і обіцянки. І на  разі все йде до того, що народ аж тепер спитає за кожне слово, за всяку незаконну дію чи бездіяльність любителів «погрітися» на владних диванах. Як кажуть у певних кругах «за базар надо отвечать». Ну правда ж, ніхто нікого за язик не тягне. А працювати є над чим. Збараж і район в глибокій… суспільно-економічній ямі. Місцеве самоврядування хирляве, виконкоми паралітичні, повноваження рад кастровані, місцеві податки обрізані і т.д. Але є земля, вода, корисні копалини, майно, бюджетні кошти. Щоб працювати в поті чола – море перешкод, а щоб «розтягнути» народне добро – суцільні спокуси. Механізм тут простий, як одвірки до владного кабінету: якщо земля, вода, копалини, майно, кошти будуть працювати на місцевий бюджет, то владному чиновнику в кишеню ні копієчки не попаде.  Владу постійно треба тримати під контролем. Таке наше завдання після виборів. Про так звані вибори потрібно забути вже сьогодні. Тільки про порядних людей не треба забувати ніколи, адже вони – цвіт нації, наша надія на квітучу Вітчизну. Велика їм шана і повага за те, що голосували і не торгували своєю честю та гідністю, що не купилися за гріш, що мали свою позицію і переконання незалежно від того, за кого віддали свій голос. Особлива подяка тим виборцям, що підтримали Єдиний Центр і автора цієї статті.                 

         ЮРІЙ  БІРКОВИЙ.