Постійне питання стосовно Конституції – давня хвороба українських народних обранців: не можна порушувати Основний Закон, але завжди – ну дуже хочеться. І назву своїм діям підібрали красиву – політична діяльність. В певних колах існує такий вислів: «Цього не можна робити, але якщо дуже хочеться, то можна!».
          Цю крилату фразу приписують Шолом Алейхему – відомому не тільки в Збаражі юдейському літератору. У Збаражі є вулиця на його честь, а на ній навіть збереглася частина будівлі жидівської синагоги (для цікавих – на території лікеро-горілчаного заводу «Калганов»). На жаль чи на щастя, мова сьогодні піде не про діяльність національних меншин у колись багатонаціо-нальному місті. Наша увага прикута до Постанови Верховної Ради, що скасовує вибори до місцевих рад та сільських, селищних, міських голів в Україні, які мали відбутися 30 травня 2010 року. Ніхто з нардепів по гарячих слідах особливо не протестував проти перенесення цих виборів на невизначений термін. Політикум захотів взяти тайм-аут від виборів, стомившись від президентських перегонів і політичних протистоянь. А свіжоспечений Президент авторитетно заявив, що в країні на такі «пустощі» взагалі коштів не передбачається найближчим часом.      Черговий раз зневажена Конституція України. Чинного Президента обрала не тільки третина виборців у державі, а 40% людей, які мали право голосу, взагалі не підтримали жодного кандидата у другому турі. Отже, зв’язок між людьми і владою набуває все більш умовних форм, а відміна будь-яких виборів цей зв’язок зовсім перериває.
          Ні для кого не таємниця, що фундаментальні питання у Верховній Раді на сьогодні вирішують дві великі фракції: ПР і БЮТ. «Регіоналам» вигідно відтерміновувати місцеві вибори до того часу, доки не запрацює адмінресурс. «Бютівці» деморалізовані поразкою на президентських виборах і їм потрібний час для перегру-пування сил. А Конституція може «відпочити». До речі, в Парламенті все гостріше проявляється рецидив старої болячки – плювання на Закон Законів, якщо хочете, на політично-суспільну «книгу книг». Нехтуючи думкою, в першу чергу, на місцях.
         Якщо взяти до уваги Збаражчину, то жоден місцевий політик чи політична сила не висловила своєї позиції у ЗМІ щодо відтерміновування виборів. Що ж, будемо заповнювати прогалину аналітикою з точки зору маргінальних тенденцій. Призначивши вибори до місцевих рад на травень 2010 року, Верховна Рада порушила ст.141 Конституції, де вказано, що: «…до складу сільської, селищної, міської, районної, обласної рад входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років». Тобто, повнова-ження депутатів чинні до кінця березня 2011 року. Повноваження сільських, селищних і міських голів закінчуються у квітні 2010 року, тому що відповідно до норми Конституції територіальні громади обирають голів строком на чотири роки. В такій ситуації вже влітку 2010 року кожен член громади матиме право в судовому порядку оскаржити будь-яке рішення за підписом місцевого голови. Дехто з політекспертів розповідає про так званий постулат неперервності влади, але чи не доведеться секретарям рад виконувати повноваження сільських, селищних і міських голів? Частина нардепів із фракції БЮТ на противагу до угрупування Миколи Томенка (який вважає, що вибори повинні відбутися 27 березня 2011 року!) оскаржує в Конституційному Суді постанову Верховної Ради про відтермінування місцевих виборів. Партія регіонів вже заявила, що готова виконати рішення Конституційного Суду України щодо терміну проведення виборів. Скажу більше: фракція ПР вже зареєструвала у Верховній Раді проект Закону про вибори до місцевих рад за відкритими списками, тобто кожен кандидат у депутати зі списку конкретної політичної сили обиратиметься на конкретному виборчому окрузі його виборцями. Яким чином розв’яжеться проблема, невідомо, але кожна партія знає апріорі: до виборів треба бути готовим в будь-яку хвилину.
          Цікаво проаналізувати статистику по виборах до Тернопільської обласної ради в березні минулого року по Збаразькому району. Симпатії виборців розділилися таким чином: ВО «Свобода», партія «Єдиний Центр», Партія регіонів, УНП та інші.
Партія «Батьківщина» на виборах отримала, образно кажучи, жовту картку. Рейтинг цієї політичної сили падає. Партії «Єдиний Центр» з її 9% голосів по Збаразькому округу потрібно вишукувати доступніші форми роботи з виборцями, необхідно створити дієву політтехнологічну команду для нових агітаційних ідей, бо політика «єдиноцен-тризму» близька, зрозуміла і актуальна для наших людей на сьогоднішній день. За ВО «Свобода» голосувало понад сім тисяч виборців. Але таких подарунків від Збаража «свободівці», мабуть, більше не отримають, бо вже є причини так думати. Партія регіонів, як це не дивно, на виборах до Тернопільської обласної ради в нашому окрузі набрала 16% голосів (це 4 тис. виборців). Є над чим думати… УНП і БЮТ разом набрали таку ж кількість голосів. Є над чим працювати… Не підтримали жодної політичної сили 6% виборців, а не прийшла голосувати майже половина виборців. Є за що боротися. Щоб здобути прихильність електорату, вже зараз головні політичні гравці зобов’язані йти в народ і доводити свою філантропію відповідними діями. Саме в цьому найширше поле діяльності місцевого політикуму. Все ж таки набагато краще партійні кошти направити на вирішення нагальних місцевих проблем, ніж витрачати їх на не завжди доречну і банальну передвиборну агітацію з її щедрими обіцянками. Висновок: виборці будуть голосувати за конкретних кандидатів, бо на карту буде поставлена доля кожної конкретної громади, конкретного виборчого округу.
         Як на мене, виборчий пасьянс може розкластися за несподіва-ними правилами. Що стосується виборів місцевих голів – все буде залежати в першу чергу від рівня порядності і патріотизму окремих кандидатур, а вже потім від змін існуючого законодавства. В парламенті широко обговорю-ється ідея виборів сільських, селищних, міських голів у два тури, тобто як на президентських виборах. Сьогодні ж настає час, коли кандидати на посаду місцевого голови змушені будуть доводити громаді: я не служив «і вашим, і нашим», я чистий перед людьми, я захищатиму просту людину і не догоджатиму ненаситним скоробагатькам і чиновникам, я свій і «своїшого» не буває». Момент істини на місцях наступає незалежно від тих чи інших рішень на вищих щаблях влади.

Юрій БІРКОВИЙ, депутат Збаразької районної ради, політолог