Четвер, 28.03.2024, 11:59
Вітаю Вас Гість | RSS
Юрій Бірковий. Український романс.
Головна » Статті » Мої статті

Музика потребує не тільки Божого дару, але й жертовності і кропіткої наполегливої праці
Наприкінці минулого року в Тернополі під патронатом міського голови Сергія Надала відбувся регіональний фестиваль-конкурс прем’єрних пісень «Прем’єр-фест 2011». Його організатори ставили собі за мету популяризувати авторську пісню та поезію, знайти талановитих композиторів і поетів, виконавців пісні, аранжувальників, а також створити  сприятливі  умови для розвитку їх майстерності, активізації діяльності.  Приємно, що лауреатами Прем’єр-фесту стали наші земляки Віктор Майструк з Вишнівця та Юрій Бірковий зі Збаража.

Пропонуємо увазі читачів інтерв’ю з Юрієм Бірковим у якому він ділиться враженнями  про свою участь у конкурсі,  розповідає про себе, про розвиток культури і мистецтв на Збаражчині.

–Юрію, розкажіть будь ласка  нашим читачам докладніше про «Прем’єр-фест 2011»: його організаторів, учасників, місце проведення, умови…

– Організатором фесту виступило управління культури і мистецтв Тернопільської міської ради. У конкурсі брали участь професійні та самодіяльні композитори, поети, виконавці авторських пісень, аранжувальники. Вік учасників не обмежувався. Для участі у конкурсі кожен автор підготував два музичних твори  українською мовою при живому виконанні з використанням музичного супроводу  любого формату. Конкурсний перегляд відбувався 24-25 грудня в Українському Домі Тернополя (колись кінотеатр «Перемога»). Там відбулося й церемонія нагородження  переможців фестивалю-конкурсу та гала-концерт лауреатів, дипломантів, гостей Прем’єр-фесту. До складу журі увійшли поважні люди: улюблений телеведучий і шоумен  Анатолій Крохмальний,  талановита письменниця Леся Романчук, відомий композитор, поет, прозаїк Сергій Лазо. Головував  харизматичний і завжди ефектний співак та композитор Олександр Тищенко.

– Чи має конкретне ім’я творець цього фестивалю і які враження від конкурсу

особисто в учасника Юрія Біркового?

– Все оце дійство зародилося в голові Олександра Смика – начальника управління культури Тернопільської міської ради, відомого в Україні барда і композитора, письменника і громадського діяча. Це вже не перший його фест і, звичайно, не останній. Мене найбільше вразила, передовсім, організація фестивалю, а вже потім високий мистецький рівень його учасників. Фестиваль мав непогану попередню рекламу в ЗМІ, після проведення – активний супровід мас-медіа. Протягом 2012 року шляхом голосування через радіо і телебачення визначатимуться  «пісня року» і «хіт сезону» з-поміж пісень-переможців. Номінантів оголосять наступного фесту, який проводитимуть в кінці грудня цього року. Отож, будемо чекати. До речі, другий фестиваль має стати міжнародним і вже сьогодні я запрошую збаразьку талановиту молодь взяти участь в новому Прем’єр-фесті, при цьому гарантую свою посильну допомогу.

– На Різдвяні свята збаражани мали приємність бачити Вас на телеканалі TV-4 не тільки як лауреата конкурсу з номінованою піснею «Ноктюрн», але і в ролі продуктивного автора різдвяних творів. Живете, Юрію, лишень у світі своїх пісень?

– Та ніби так виходить. Але все набагато складніше. Потрібно дбати і про життя насущне, безперечно! Мене турбують проблеми моїх співвітчизників і земляків. І мені не може бути краще, ніж пересічному українцеві в нашій державі.     Я не можу стояти осторонь процесів, що відбуваються. Але хтось (кому дано, звичайно) зобов’язаний подбати і про душу людську, хтось повинен розвивати нашу пісню. Не хлібом  єдиним живе людина. В якій би мірі не було важко – треба пам’ятати, що всі негаразди минуться, всіх злодіїв буде названо і покарано, ненаситні тріснуть від захланності, заздрісні – від жлобства, все мине – тільки залишиться пісня і правда.

-  Круто, але справедливо. Продовжимо бесіду.  На телебаченні, Юрію, Ви згадали декількома реченнями про свій ювілей і про свою дорогу в музиці і творчості. Читачам газети, вочевидь, було б цікаво дізнатися більше…

– Спочатку про круглу дату. Рівно 40 років тому ВІА «Медобори» Збаразького районного Будинку культури на обласному конкурсі патріотичної пісні отримав першу премію і якесь почесне звання, вже не пам’ятаю яке. Свій творчий шлях я починав з  цього колективу гітаристом і вокалістом. Моїм першим керівником був Віталій Добровольський, нинішній директор Збаразької музичної школи. Ми всі тоді були молодими, але завзято і так щиро тягнулися до музики! Ми, учасники ансамблю, з великою повагою сприймали 25-річного вчителя Віталія Станіславовича, але тільки з літами зрозуміли, що музика потребує  не тільки Божого дару, але й жертовності і кропіткої наполегливої праці. Всіма цими достоїнствами володіє надзвичайної музичної обдарованості вчитель і мистець Віталій Добровольський. Скільком молодим людям він дав дорогу в життя – не злічити! Шана йому за це і повага. В музиці легких стежок не буває. В цьому я пересвідчувався неодноразово. Прийшлося мені попрацювати в музичних колективах  Тернопільського національного економічного університету, студіюючи там економіку і право, на військовій службі в Будинку офіцерів Московського округу ПВО, у закладах громадського харчування Збаража і Тернополя та на урочистих подіях – простіше кажучи, в ресторанах і на весіллях. І всюди добросовісна праця вимагала професійності, а люди – щирості та повної віддачі. У 1981 році я створив вокально-інструментальний ансамбль(ВІА) «Джерело» при Збаразькому районному Будинку культури і став його керівником. У 1985 році взяв участь в першому обласному конкурсі авторської пісні і став лавреатом як автор і виконавець власних пісень. Допомагав мені здобути краплину слави мій музичний друг і наставник Віталій Добровольський. Із 1989 року працював солістом-вокалістом естрадного колективу «Край» при Палаці культури «Березіль». А вже з 1992 року було доволі і громадсько-політичної роботи, і творчої водночас. Українські реалії становлення нашої держави нікого не залишили відстороненим в ті бурхливі часи дев’яностих.  Інколи закрадається думка, що занадто багато можливостей було втрачено під час становлення української незалежності як у своєму життєпису, як, мабуть, для кожного з нас, так і для всієї країни.

Але ж залишилося ще достатньо роботи для теперішнього активного покоління і що на Вашу думку, Юрію, має бути пріоритетним на культурно-мистецькій ниві?

– Без сумніву роботи непочатий край. Звичайно, будь моя воля, я би сьогодення віддав молодим – нехай беруть все у свої руки: що в політиці, що у виконавчих структурах, що в різних галузях життєдіяльності. Пенсіонери всіх категорій і навіть особливих заслуг повинні звільнити насиджені місця для тих, хто має молоде завзяття і передовий світогляд. Гірше для країни, для області, для району і міста не буде! Буде тільки краще! Молодь завжди генерує свіжі ідеї і має достатньо сил, щоб свої починання втілити в життя. В нашій країні процеси тупцювання на місці вже мають неприємний запах: що в центрі, що на маргінесах. Це стосується всіх граней життя, але особливо турбує його морально-етична і творчо-духовна сторона. Мені може дехто заперечити, мовляв, давай фінансування і все буде О.К. Ні, не буде. Треба ще горіти, образно кажучи, виймати серце з грудей і класти до ніг українській духовності. Наша культура і всі мистецтва приречені працювати на Україну, бо у всіх інших випадках стануть на службу до чужих ідеологій. Які б вітри не віяли в столиці, а в Збаражі, наприклад, люди залишаються ті самі, які прагнуть бачити те, як наповнюється наш український дух новими креаціями, форматами і змістом. Для цього і підтримується культура в широкому значенні цього слова. Збараж, до речі, в цій галузі ще на пристойному місці, але хотілося б відчути свято якогось всеукраїнського, а згодом міжнародного фестивалю на наших теренах. Можу навіть подати ідею. Послухайте як гарно звучить: Збаразький міжнародний фестиваль хорового співу імені Володимира Петровича Виклюка. Я міг би очолити організаційний комітет з його підготовки і проведення. Переконаний, що міг би створити Фонд і залучити меценатів. Залишається тільки державна підтримка. Прості ж люди завжди допоможуть. Сенс має тільки те життя, про яке можна сказати, що воно – добродійне!

Задушевна в нас вийшла розмова, Юрію! Бажаємо успіхів і творчої наснаги!

– Дякую. Нехай в кожну домівку приходять лише гарні вістки. Зичу усім добрим людям щасливого довголіття, а представникам влади бажаю безмежного патріотизму і безкорисливої самовідданої праці. Пам’ятайте древній вислів: в історії для себе ще ніхто і нічого не зробив.

Категорія: Мої статті | Додав: composer (07.02.2012)
Переглядів: 674 | Теги: українська пісня, народне слово, український романс, Юрій Бірковий, Володимир Кравчук, Збараж | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Категорії розділу
Мої статті [7]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 18
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Ю. Бірковий в
соціальних мережах:









Copyright MyCorp © 2024
Створити безкоштовний сайт на uCoz